Горить і ніколи не згасне Свіча Пам’яті

В суботу, 24 листопада в нашій бібліотеці пройшов захід з нагоди Дня скорботи, пам’яті жертв Голодомору 1930-их років в Україні. Бібліотекар Алла Павловська підготувала до цього тематичну книжкову виставку. Ведучою заходу була бібліотекар Людмила Любацька. Хвилиною мовчання розпочалося це дійство, з дітками, нашими читачами, ми запалили свічу пам’яті. Діти з помітним хвилюванням уважно слухали мою розповідь про трагічні сторінки нашої історії, задавали чимало запитань, зацікавлено гортали сторінки книг про Голодомор письменників, краєзнавців, ознайомились з книгою-мартирологом, де вказані прізвища жертв голоду, подані фотодокументи з тих часів.

Пережиті події 1932-1933 років українцями є ще й до нині маловідомими. Те жахіття зветься Голодомор - геноцид української нації. І що важливо знати, голод був штучно викликаний радянським керівництвом в один із найурожайніших для українських чорноземів рік.

Радянській державі весь час не вистачало коштів - все зерно, вирощене селянами, йшло на продаж за кордон. Уряд склав страшенні та непомірні хлібозаготівельні плани. Все було передчасно заплановано владою. Селяни не могли впоратись з плановою непомірно завищеною здачею зерна. Без війни, а від голоду вмирали дорослі, старі та діти. Були випадки людоїдства. Так виник голод 1930-их. У 1932 р. - 7 серпня Сталін видав закон «про 3 колоски". Це означало, що коли на полі з цими підібраними, загубленими під час жнив колосками, які не складали і жменю зерна, заставали будь-кого, і дітей, в тому числі, - їх могли вбивати на місці, або віддавали до суду. Штучний голод 1939 р. знищив в Україні 7 млн чоловік, із них 3 млн дітей.

Найстрашнішим був період 1932-1933 рр. Хоч урожай 1932 р. на Поділлі був щедрий, нічого не допомогло. Партійне керівництво СРСР щодо України мало свої розрахунки. Згідно з постановою РНК Союзу РСР від 2 серпня 1932 р. Україна повинна була здати державі 100 млн пудів - майже половину всіх заготівель по СРСР.

Для тих, хто чинив супротив або сумнівався у реальності доведених планів, застосовували випробуваний комуністами метод впливу - репресії. Політбюро ЦК ВКП (б) 18 листопада 1932 р. затвердило оперативний план «ліквіда¬цїі основних куркульських і петлюрівських контрреволюційних гнізд» у найбільшій житниці України, які нібито заважали успішному завер-шенню хлібозаготівельної кампанії. Каральним органам довели конкретні цифри майбутніх репресованих: «забов'язати ДПУ провести арешти й засудження найзлісніших рахівників і бухгалтерів колгоспів, які зривають виконання плану хлібоздачі ... Охопити цією операцією до 300 тисяч осіб.» І вже на 6 грудня 1932 р, було заарештовано 340 голів колгоспів, 750 членів правлінь, 140 рахівників, 140 бригадирів, 265 завгоспів та 195 інших осіб. Кремлівські вожді не уявляли СРСР без укра¬їнського хліба, вугілля, металу, величезних людських ресурсів. На українця дивились як на замаскованого петлюрівця, самостійника, ворога радянської влади. Вінниччина – серце України, найбільша житниця її, опинилася на межі між життям і смертю. Смерть безжально викошувала цілі села. Я закликала дітей не забувати, що Голодомором на Вінниччині замучено півтора мільйона селян.