4 листопада я провела для дітей черговий майстер-клас з прикладної народної творчості. Це ще одна складова мого авторського проекту «Вечори на хуторі поблизу Десенки». Я продовжила знайомити дітей з мистецтвом виготовлення ляльки-мотанки, неодмінного атрибуту давнього українського житла. Слід відзначити, що дітей в майстер-класі цієї бібліотеки навчають не лише практичному умінню, але й подають цікаві відомості про той чи інший предмет народних витворів.
Стосовно ляльки-мотанки, наприклад, діти засвоюють історію її виникнення та значення не лише, як іграшки, але й як відповідного символу, знайомляться з літературою про це. 3 прадавніх часів українці творили своєрідний, дивовижний світ дитячої іграшки - ляльки. Незважаючи на те, що виготовлялася вона нашвидкоруч і, так би мовити, з підручних матеріалів (використовували полотно, глину, солому, сіно, дерево, траву, сир, тісто), це були справжні витвори мистецтва. Водночас такі іграшки не могли зашкодити здоров'ю дитини, чого не скажеш про іграшки сучасні.
Стосовно ляльки-мотанки, наприклад, діти засвоюють історію її виникнення та значення не лише, як іграшки, але й як відповідного символу, знайомляться з літературою про це. 3 прадавніх часів українці творили своєрідний, дивовижний світ дитячої іграшки - ляльки. Незважаючи на те, що виготовлялася вона нашвидкоруч і, так би мовити, з підручних матеріалів (використовували полотно, глину, солому, сіно, дерево, траву, сир, тісто), це були справжні витвори мистецтва. Водночас такі іграшки не могли зашкодити здоров'ю дитини, чого не скажеш про іграшки сучасні.
Іграшка виникала разом із культурою народу та визначала ступінь духовності нації, давала добру енергетику, дарувала дітям тепло та любов. Народна іграшка ніби поєднувала між собою цілі покоління українців. Виконуючи прикладну роль дитячої забавки, лялька водночас мала сакральне, магічне значення, як символ родючості, продовження роду, як берегиня домашнього затишку або оберіг від злого та лихого. Кожна лялькарка намагається створити свою лялю, схожу образом і одягом на дівчат своєї місцевості. Та, напевно, кожен з нас береже в куточку свого серця найпрекрасніші згадки про дитинство.
«Людина, стаючи дорослою, залишає свою країну Дитинства, лише дехто продовжує жити в країні казок, легенд, іграшок та мрій, - сказала я своїм маленьким слухачам і майстриням. – Я сама продовжую бути мешканкою цієї надто цікавої країни. Світ, який мене оточував змалку - зелені лісі та сади, незбагненної краси дикі квіти, бабусині пісні, ляльки, запашний хліб - вся ця краса надихнула мене на творення ляльки».
Поринути у казковий світ ляльки змогли цього разу школярі хутора Шевченко. За моєю допомогою та підказкою вони змогли виготовити перші свої ляльки-мотанки і зізналися, що вироби їм стали дуже дорогими і зрозумілими. Та ще обіцяли, що вдома з мамою довершать їх, одягнуть у вишуканіший одяг, уберуть у принадливі прикраси.
Це був серйозний іспит таланту, інтуїції, віри і знань. Своїм уроком мистецтва діти, не підо-зрюючи і ще до кінця не розуміючи, відроджували традиційну іграшкову культуру. Адже іграшка формує естетичний смак та інтелект дитини, прокладає дитячій уяві стежину в минуле, до витоків наших звичаїв, традицій та образів, культури побуту.
Видатний педагог Сухомлинський зауважував: "Щоб стати дійсним вихователем дітей, потрібно віддати їм своє серце». Хочеться вірити, що практичні заняття з фольклору та етнографії, започатковані бібліотекарями хутора Шевченко, зацікавлять і педагогів міських шкіл, спонукають їх зустрітися з ентузіастами бібліотечної справи, запросити їх в гості до своїх учнів, щоби разом сприяти розвитку їхньої високої духовності.
Нехай отой вінок гарних різнобічних дитячих здібностей ніколи не в'яне, а виграє всіма фарбами веселки. Адже це маленькі відкривачі світу, нехай він буде у них яскравим та нехай звучить він їм у гарних мелодіях, в казках, в іграх, в натхненні робити добро людям.
«Людина, стаючи дорослою, залишає свою країну Дитинства, лише дехто продовжує жити в країні казок, легенд, іграшок та мрій, - сказала я своїм маленьким слухачам і майстриням. – Я сама продовжую бути мешканкою цієї надто цікавої країни. Світ, який мене оточував змалку - зелені лісі та сади, незбагненної краси дикі квіти, бабусині пісні, ляльки, запашний хліб - вся ця краса надихнула мене на творення ляльки».
Поринути у казковий світ ляльки змогли цього разу школярі хутора Шевченко. За моєю допомогою та підказкою вони змогли виготовити перші свої ляльки-мотанки і зізналися, що вироби їм стали дуже дорогими і зрозумілими. Та ще обіцяли, що вдома з мамою довершать їх, одягнуть у вишуканіший одяг, уберуть у принадливі прикраси.
Це був серйозний іспит таланту, інтуїції, віри і знань. Своїм уроком мистецтва діти, не підо-зрюючи і ще до кінця не розуміючи, відроджували традиційну іграшкову культуру. Адже іграшка формує естетичний смак та інтелект дитини, прокладає дитячій уяві стежину в минуле, до витоків наших звичаїв, традицій та образів, культури побуту.
Видатний педагог Сухомлинський зауважував: "Щоб стати дійсним вихователем дітей, потрібно віддати їм своє серце». Хочеться вірити, що практичні заняття з фольклору та етнографії, започатковані бібліотекарями хутора Шевченко, зацікавлять і педагогів міських шкіл, спонукають їх зустрітися з ентузіастами бібліотечної справи, запросити їх в гості до своїх учнів, щоби разом сприяти розвитку їхньої високої духовності.
Нехай отой вінок гарних різнобічних дитячих здібностей ніколи не в'яне, а виграє всіма фарбами веселки. Адже це маленькі відкривачі світу, нехай він буде у них яскравим та нехай звучить він їм у гарних мелодіях, в казках, в іграх, в натхненні робити добро людям.
Людмила Любацька, бібліотекар
Коментарі
Дописати коментар